Землі у верхів’ях Случа  з давніх-давен приваблювали наших предків. За  археологічними даними на території  Любарського перші  люди з’явилися ще у період мезоліту – середнього кам’яного віку. На території району знайдено артефакти, які свідчать  про проживання тут представників  культури  бойових сокир  та культури шнурової кераміки, трипільської культури та зарубинецьких племен. Всі поселення, починаючи зV –ІV ст. до н.е., групувалися навколо  стародавнього торгового шляху, який пролягав Случем та  його притоками.

Найдавнішим поселенням, згаданим у  літописний період, є давньоруське місто Деревич (суч. Великі Деревичі).  Наступна  літописна згадка про  сучасну Любарщину – 1150 рік. Ці землі входили до складу Болохівської землі і кілька разів  ставали  територіями, за які йшла боротьба  між  татарами та  Данилом Галицьким.

Сьомий син   великого князя литовського Гедиміна  Любарт (православний,  у хрещенні –Дмитро) одружившись на доньці  волинського князя отримує десь біля 1323 року у володіння старі   болохівські  землі. На правому березі  Случа, навпроти старих поселень Любарт  будує  на  півострові укріплене місто-фортецю. Це нове місто назвали на честь засновника – Любартов. Згодом назва поширилася  і на лівобережні поселення.

З того часу Любар не раз ставав епіцентром   значних історичних подій. 1362 року брат Любарта великий князь Ольгерд збирав   у Любарі полки перед  знаменитою битвою  на Синіх Водах з татарами. 

Краєм не раз прокочувалися війни, повстання гриміли  битви. Під час національно визвольної війни 1648-1654 рр. Любар теж був у вирі подій. Двічі (після Зборова та Берестечка) у Любарі побував Б.Хмельницький. Деякий час  Любар був поділений між Річчю Посполитою і державою Б.Хмельницького навпіл, по річці Случ. Деякий час  він був навіть полковим містечком.

1660 року під Любаром відбувалася велика битва  польсько-козацько-татарського війська з московським військом В. Шереметьєва, яке закінчилося повним розгромом московитів та підписанням Слободищанського трактату.

Козацькі   повстання С.Палія, Самуся, полковників Іскри та Абазина на поч. 18 ст. звільнили ці землі від  поляків. У 1704 році у Любарі з військом стояв  гетьман І.Мазепа, який на деякий час  знову  відновив старий кордон по річці Случ та об’єднав  Правобережну та Лівобережну Україну.

Жителі краю були активними учасниками гайдамацьких повстань та Коліївщини 1768 року, руху під проводом У. Кармелюка.

Після приєднання до царської Росії - Любар  був одним із центрів декабристського руху.

Містечко було   значним релігійним, культурним та освітнім центром. Тут розташовувалися  Свято-Георгієвський монастир (уніатський -  Василіанський, а після приходу  Росії –православний, кілька років його настоятелем був К-Т Ставровецький), Доміканський  католицький монастир, кілька синагог, Талмуд-Тора,  Василіанське училище з великою книгозбірнею, єврейський театр.

Бурхливі події першої світової війни, російської революції, більшовицького перевороту та національно-визвольних змагань 1917-1922 не оминули Любарщину. Наш край став ареною боїв, сутичок ворогуючих сторін.

У кінці Листопада – на початку  грудня 1919 року Любар навіть виконував  роль столиці  України.

Через Любарський  район проходила  Подільська група військ УНР під час другого Зимового походу 1921 року.

Місцеве населення ще довго чинило опір  новій тепер уже  комуністичній імперії. Прикладом може бути "Любарська трагедія" – знищення повстанцями Соломінського  комуністичного та комсомольського осередків у Любарі.

Колективізація, голодомор, боротьба з релігіями, репресії,  невдала  війна  більшовиків з Фінляндією нанесли величезних втрат в людському, економічному, а  головне в моральному вимірі для жителів краю.

Любарський район утворений у 1923 році . Його центром є селище міського типу Любар.

Радянсько-німецька війна 1941-1945 рр. обернулася для  Любарщини тривалою  фашистською окупацією. В районі діяла група підпільників, очолювана  жителем Любара В.Марушком.  В урочищі Піщане під Любаром та по  селах фашисти розстріляли до 3 тисяч мирних жителів Любарського та сусідніх районів, переважно євреїв.

Післявоєнний  голод 1947 року, відбудова зруйнованого господарства, адмінреформи та перебудови  радянських часів  призвели до значного зменшення території, що належить до Любарського району.  На початку 60-х Любарського району, як адміністративної одиниці не було (Любарщина належала до тодішнього Дзержинського району). Відновлений район став одним із значних сільськогосподарських районів Житомирщини.

Власну символіку прийнято лише територіальною громадою селища Любар у серпні 2000 року.

Герб селища - це щит, поділений на чотири частини, дві з яких, червоні і дві зелені, що символізують історичну давнину та героїчне минуле, і мирне сьогодення. На лівому верхньому червоному полі розміщено древньоболохівську прикрасу - золотий колт, який символізує зв'язок Любара із древньою Болохівською землею - древньоруською олігархічною республікою, столицею якої був Болохів, місто, на території якого розташований нинішній Любар. На правому верхньому полі розташований срібний крилатий знак Меркурія-Гермеса, бога торгівлі, на знак того, що Любар був торгівельним містечком.

На правому нижньому червоному полі розташований символ "Погоня", -вершник на коні, що був на древньому гербі Волині, і на лівому нижньому зеленому полі - золотий сніп пшениці, символ землеробства і достатку.

Вершину щита обрамлює біла корона, символ того, що місто було у свій час столицею древньоруської республіки і пізніше користувалося магдебурзьким правом.

Хоругва (прапор) селища являє собою квадратне полотнище відношенням ширини до висоти, як один до одного. Поле хоругви розділено на три вертикальні полоси, центральна з яких червоного кольору, дві крайні - зеленого. Кожна з яких становить по одіній третій від загальної ширини прапора. На крайніх полосах розміщені снопи стиглої пшениці. В центрі червоного поля хоругви розміщено один із елементів герба - "погоня". За кольоровим забарвленням прапор теж повторює колір герба.